Фінал національного кубку у Дніпропетровську вінчав собою надзвичайний сезон для Ворскли. За цей рік зроблено кілька відчутних кроків уперед: команда значно покращила свої результати, 22-й сектор теж явно додав, нарешті налагоджено певний діалог між клубом і фанатами. Величезна подяка всім, хто причетний до цих позитивних змін.

За офіційними даними на матч життя з Полтави вирушило близько 7000 вболівальників. Наймасовіший виїзд в історії зелено-білих. Клуб і місто безкоштовно вивезли менше 1000 чоловік. Абсолютна більшість вирушила своїм ходом. Дорога до Дніпра промайнула швидко і з комфортом (респект пілоту нашого транспорту). По прибутті в місто фани Ворскли одразу ж пірнають у помаранчеве море – донеччани всюди. Ближче до центру і стадіо на вулицях починають зустрічатися і біло-зелені. Люди, які мали стати ядром сектору, прибували трохи пізніше. Стадіон був заповнений приблизно на три чверті, напівпорожніми були сектори, призначені полтавчанам, та були вільні місця на дніпровських секторах. Донеччан помітно більше: вони зайняли практично весь «домашній» віраж. Полтавчан же було три сектори на «гостьовому», а також було кілька активних груп «відірваних» від основної маси.

Перед матчем прозвучав гімн України і тут же на вихід команд на полтавському віражі розгортається банер хлопців з CoGE із зображення орла, який сидить на емблемі, футболістів і вболівальників та написом «Разом ми сила». Помаранчево-чорні в свою чергу розгорнули композицію з серця, сонця і трьох текстовок. Лунає гімн. Все, почалося! Об’ява складу, враховуючи те, що диктор просто читав список гравців, пройшла доволі непогано. В першій половині першого тайму на полі і на трибунах переважали помаранчево-чорні. Бразильці легко тікали від ворсклян і захисники лише за рахунок відчайдушних підкатів і стрибків відбирали у них м’яч. Відбулися переклички Полтава – Донецьк. Фани Шахтаря текстовкою привітали CoGE з днем народження. А гра тим часом дещо уповільнилася. Переможці кубку УЄФА не змогли сходу переломити полтавчан. За рахунку 0-0 і шаленої спеки команди пішли на перерву.

Навіть на секторах поруч з донецькими чутно донеччан було тільки під час атак шахтарів, та скандування «Шахтар» численних кузьмичів. І це при тому, що було їх як мінімум вдвічі більше, ніж полтавчан. Останніх чути було майже весь час, зокрема їх переклички між собою. Значна частина активних фанів з обох боків майже весь матч провела на торсі. Донеччани все ж намагалися завести свою команду, але ближче до кінця матчу практично затихли. Окремо варто відзначити вигуки «Кривбас – чемпіон» з їхнього сектора, судячи з усього, криворізьки «прихильники» Шахтаря дещо розчарувались у команді, яку вони виїхали підтримувати.

Микола Петрович видно добряче «попрацював» з футболістами Ворскли в роздягальні. Вони й перший тайм відбігали, як вжалені, а от у другому взагалі здалося, що у кожного з 11 гравців по два серця. Це була класика британських кубкових поєдинків, коли в одному, окремо взятому, матчі самовіддача і самопожертва можуть побити клас. Проходить лише 5 хвилин від початку тайму, слідує провал у захисті Шахтаря, Маркоскі вривається у воротарський майданчик, б’є, П’ятов тягне, але Вася Сачко в падінні головою добиває таки м’яча в уже порожні ворота. На полтавському віражі масовий екстаз. Те, що там творилося не можна описувати словами. Це було чисте 100%-е щастя. А ще через кілька хвилин видаляють Ферну і перспектива здобуття першого трофею стає ще реальнішою. На полтавськый трибуні починається те, що дійсно можна назвати ШИЗОЮ. Кузі здіймаються зі своїх місць і включаються у суппорт. Заряди йдуть один за одним («Вперёд!» через хлопки взагалі давав таке ехо, що мурахи бігли по спині…), дими, строб, що пролетів між головами двох акаберів. Під сектор стягувалися нові загони сірих, мабуть призначені для запобігання прориву на поле. Останні 10 хвилин проходили на чистих емоціях. Актуальна на 100% пісня «Разговор со счастьем» тоне у фінальному свистку і вигуку щастя. Все, він НАШ! Команда у повному складі біжить в сторону саме 22-го і на пузі ковзає останні метри від поля до трибуни. Дєспот, Цуррі і Маркоскі залітають на огорожу. Сектор шаленіє і димить. Щасливий хаос. Павлов злітає в повітря. Команда біжить у коло пошани. Нагородження. Настає момент, коли Долганський здійняв кубок над головою – знову екстаз на трибуні. Гравці несуться з трофеєм до сектору. Знову лунає «Сказка». Фантастика, яка стала реальністю. Коло пошани з кубком. Полтавчани зробили це!

Дорога додому розпочиналася шаленим за красою заходом сонця над Дніпром. Тільки тут починають згадуватися всі знаки, що свідчили про нашу перемогу. В’їжджаючи в Полаву стало ясно, що місто сьогодні не буде лягати спати. Святкуй, біло-зелена Полтава, святкуй!

Cектори Ворскли



Cектори Шахтаря