Виїзд до Білорусі - мабуть, найпростіший з усіх можливих виїздів в контексті збірної України, тому і інтерес до цього матчу підігрівався задовго до красивої цифри 09.09.09. Враховуючи турнірне положення і просто необхідність перемоги, кількість бажаючих поїхати збільшувалась з кожною миттю, благо доїхати не за дорого було абсолютно не проблемно. Перші групи українців почали прибувати в Мінськ у вівторок рано вранці. Абсолютно адекватна прикордонна служба і мінімум міліції в місті. Столиця Білорусі зустріла гостей дуже чистими вулицями і хорошою погодою. На фоні вимитих тротуарів і стрижених газонів українські стікери на стовпах просто таки кидались в очі.

А на наступний ранок центр міста просто заполонили жовто-сині. Після "гостинного" прийому у Львові багато хто очікував схожої ситуації і на матчі-відповіді цих команд, але білоруська міліція занадто сувора, і будь-які трабли можуть коштувати дуже дорого для любителів адреналіну - як наслідок крім інциденту в Гомелі білоруси відзначились лише двома стікерами з написом "сала у печ!" на гостьовому секторі. Перед матчем наші північні сусіди провели марш вулицями міста і запалили чорний дим за межами стадіону, а далі підтримували свою збірну в двох секторах за воротами. На початку матчу - модульне шоу з написом "12", а далі слід відзначити активне використання бордово-білих прапорів, голий торс в другому таймі і банер, адресований Артему Мілевському, що натякав на продажність форварда київського "Динамо" (Артем прийняв громадянство України у віці 16 років, а до того був білорусом), та й освистували 15-го номера господарі добряче. Супорту основної торсиди на гостьовому секторі абсолютно не було чутно, але це, мабуть, особливості акустики стадіону в Мінську. Досить активно вела себе і кузьма...

Українців приїхало дійсно багато, гості без проблем заповнили гостьовий сектор, при чому вражає географія фанатів - від Чернігова і до Сімферополя, від Івано-Франківска і до Луганська, одним словом були всі. Шмон - так собі, але на стадіон заборонено заходити з рюкзаками і сумками - їх необхідно було залишати в "камерах захоўвання", роль яких виконували автобуси по периметру стадіону. Українці почали розвішувати банери і тут виявилось, що місця на решітках і на половину привезеного не вистачить. Тулили де тільки можна, і за сектором, і збоку, і над проходами, і в кілька шарів. А на завершення дніпряни в перерві повісили своє полотно поверх Полтави і Києва, сказавши щось накшталт "ваші банери перший тайм повисіли, тепер наша черга :)".

Фани Карпат привезли барабан, дніпропетровський автобус - банер 10х10 з Великим Гербом України, який було розтягнуто на вихід команд. Після виконання гімну почалась шиза. Звук важко назвати відмінним. Відсутність єдиного споукмена і єдиного барабанщика явно цьому не сприяла, але робили все що могли, щоб гнати команду вперед. В репертуарі з'явились народні пісні, які раніше не виконувались на збірній, і не всі люди знали слова. Крім того місцева кузьма на сусідньому секторі постійно щось намагалась заводити, тому на їхнє "Білорусь! Білорусь!" українці глумливо відповідали "Я еб*сь! В рот еб*сь!", а на "Ну-жен-Гол!" - "Ю-щен-ко!". Голий торс в першому таймі і невеличка штовханина з місцевими охоронцями порядку, які досить швидко зрозуміли, що вони не зможуть змусити українців не топтатись ногами по стільцях. Події на полі лише розчаровували, і кінець матчу українці зустріли файерами, кинутими на поле, і обуренням на власних гравців, які, по суті, самі себе поховали, хоча не все ще втрачено. Кількох паліїв міліція затримала, але скоро відпустила, провівши "роз'яснювальну бесіду"...

Cектори Білорусі



Cектор України