Матч, який для багатьох вболівальників був лише репетицією перед домашньою грою з Дніпром, та який не викликав жодних сумнівів стосовно перемоги полтавчан виявився для останніх спражньою трагедією. Фінальний рахунок 1-5 на табло ще довго буде снитися в кошмарах пересічному вболівальнику з берегів Ворскли. Але не стільки страшний сам рахунок, як абсолютно ніяка, безхарактерна гра футболістів, які вважають себе професіоналами своєї справи.

Розмови після фінального свистку ходили різні: і що це черговий злив, аби керівництву Ворскли заробити побільше коштів; і що те ж саме керівництво таким чином виганяє невигідного Павлова додому; і що абсолютна відсутність мотивації у команди призвела до такого позору, тощо. Згодні всі були в одному – команда просто не грала. Могла, але не хотіла. І це найжахливіше. Чого ж тоді варта передматчева обіцянка помічника головного тренера Балана, який напередодні запевняв, що команда буде обов’язково боротися за престиж та за свого вболівальника. Якщо у вас такий престиж, то не дивуйтеся, якщо цей самий вболівальник від вас взагалі відвернеться.

Взагалі про навколоклубні справи можна писати багато і довго. Але робити цього не хочеться. Не хочеться битися головою об залізбетонну стінку, від якої все одно не буде жодної реакції. Всі вже нажаль звикли до такої ситуації.

Стосовно гри щось писати рука не підіймається. Це була не гра, це було знущання. Що найприкріше – на трибунах цього разу вдалося майже все, що планувалося і навіть більше. Абсолютно без перешкод пронесли візуалку та барабан, в останню мить народилася ідея зробити подвійну банерну лінію, як результат – шикарний вигляд сектору, чого вже не було доволі давно. Процентів сорок з присутніх на 22-му не залишилися в стороні та підтримали анонсовану напередодні акцію: “Зелено-біла трибуна”, сподіваємося в майбутньому подібне відвідування стадіону стане доброю традицією. Перший тайм підтримка команди була доволі гучною (далася в знаки незначна кількість присутніх на стадіо у будній день) та безперервною. Навіть не дивлячись на те, що до антракту полтавчани вже горіли 0-2. Але оптимізм та надія не залишали.

Навіть після третього пропущеного м’яча сектор несамовито заряджав: “Вперед Полтава, мы с тобой”. Але коли пропустили четвертий, запал чесно кажучи згас. Всі просто стояли і шоковано додивлялися матч. Гравці полтавської команди як не хотіли бігать на початку матчу, так і не бігали, щоб хоча б відквитати один м’яч. Диво сталося неочікуванно, коли Чічіков “в кої-то вєкі” нарешті-таки попав в сітку воріт. Радіти такому голу вже не було сил та бажання. Коли в воротах нефартового Величко м’яч опинився вп’яте терпець увірвався остаточно, фани в знак протесту проти такої ганебної гри зняли всі банери та сіли на стільці. А після фінального свистку взагалі розвернулися до поля спинами. А як ще можна виразити своє незадоволення такою грою, та таким ставленням до себе? Іншого виходу зелено-білі не бачили.

Величезна подяка та нескінченна повага тим гравцям, які підійшли до сектору, аби вибачитися за те, що сталося. Цей момент вартий всіх тогоденних негативних емоцій та розчаруваннь. Дякуємо, хлопці!

Cектор Ворскли