Перша домашка нового чемпіонату видалася для ворсклян дуже неоднозначною. З одного боку непогана шиза, з іншого – провальна гра команди. Після перемоги у Луцьку практично ніхто не сумнівався у вікторії полтавчан і в другому турі. Тим більше, що це б практично гарантувало нам ще один тиждень на верхівці турнірної таблиці. Але…

На вихід команд над 22-м сектором розгортається полотно 20*20 із зображенням Миколи Павлова в образі Цезаря та підписом: «Умри, но победи». Капітани команд в цей час під гімн піднімають прапор України. Стартовий свисток і понеслася: від «Мы здесь и свято верим» в мене по шкірі «побігли мурашки». Звісно, що це був перший заряд і розраховувати на такий звук протягом всіх 90 хвилин було не варто, але в принципі гучність залишалася вельми пристойною всю гру. В другому таймі, щоправда, збільшилися паузи між зарядами. Звичну банерну лінію доповнив, вже продемонстрований на виїзді, веселий Роджер та нечитабельний текстовик на чорному фоні. А на полі біло-зелені вчисту програвали матч. Гості завдяки вже черговим помилкам нашого кіпера повели 2-0, потім Йован піжонськи не забив пенальті (все закономірно – ніякого порушення не було), далі ми отримали й 3-й гол і лише на 90+2 хвилині Вася таки запхав гол престижу. На секторі навіть була радість і жорсткий слем після цього, але поразка лишається поразкою. Після фінального свистка лише 4 футболісти прийшли до фанатів і подякували за хорошу підтримку.

Гостей з Маріуполя прибуло близько 60. Багато банерів, просто сотонський барабан, от і все чим вони запам’яталися по цій грі.

Cектор Ворскли



Cектор Іллічівця