Остання домашня гра цього літа видалася для маріупольців знову нічийною, третя поспіль між іншим. Результат як кажуть є, але три очки з дев’яти можливих, в іграх з суперниками які маріупольцям по зубах, це м’яко кажучи не досягнення, а швидше навпаки.

В день гри в місті стояла доволі незвична для цього літа погода, було трошки прохолодно. Гостей зі столиці не було помітно, воно і не дивно, але по неофіційній інформації своїм ходом повинні були приїхати чотири-п’ять чоловік. Приблизно за дві години до матчу пару киян все ж таки засвітилися. Солодку парочку на рюкзаках помітили в якомусь дворі в центрі міста, але не встиг скаут відзвонитися, як червоно-сині таємничо зникли.

Майже весь перший тайм господарі шизіли на рівні, тільки в середині був не великий спад. Хотілося б відмітити те, що після швидкого гола у ворота Іллічівця звук ультрас-сектору тільки покращився і взагалі, впродовж всього матчу господарі намагалися тримати рівень не дивлячись на рахунок. Знову мало не дійшло до сутички з акабами, після декількох нецензурних зарядів в бік гостей, вони піднялися на сектор й хотіли забрати одного з хлопців, але всі інші не стояли на місці й фурашки пішли з сектору ні з чим. А могло це закінчитися набагато цікавіше, тому, що багато хто сприйняв це дуже агресивно і їх почали відтягувати від епіцентру конфлікту й заспокоювати. Варто також згадати декілька слемів, та перегук з фан-клубом «Вперед Маріуполь», який з кожним разом стає все кращим.

Літо закінчується і сектор повертається в більш-менш нормальне русло, кількість людей збільшується, з’являється атрибутика, стабілізується дисципліна.

За опонентів нічого сказати, гостьовий був порожнім, стояла тільки позіхаюча десятка дівок в блакитних сорочках…

Cектор Іллічівця