17 лютого. 18:00. Стамбул. Причал Каракой біля Галатського мосту, паби з цікавими назвами російською "У Бабушки" і "У дедушки" заповнені десятками людей в біло-синіх розах, які активно розпивають пиво і обговорюють майбутній матч київського клубу з місцевим Бешикташем. Все обклеєно динамівськими стікерами, іде активний дерибан піротехніки, яку було закуплено і передбачливо обрізано до прийнятного розміру. Вже б і час рушати на стадіон, але всі чекають на "італійську" групу хохлів, які везуть з Риму "смачненькі подарунки" - 5 віджатих банерів донецького Шахтаря (в тому числі виїзний ZBU і банер "Юзівка") і кілька трофейних роз.

Ось хлопці прибувають, отримують свою порцію фаєрів і можна розпочинати марш до стадіону. Під заряди, що прославляють клуб з берегів Дніпра, фани Динамо займають проїжджу частину невеличкої вулички і починають палити сині дими, привертаючи увагу всіх, кого тільки можна привернути. Через хвилин 15 до біло-синіх приєднується поліцейська машина, якій одразу ж було наліплено правильний стікер на багажник. Потім машин стає все більше і більше, і вже перед стадіоном киян оточує група поліцейських і проводить до входу на гостьовий сектор під пильними поглядами місцевого населення на чорно-білих розах.

Перші проблеми починаються при вході: не у всіх були квитки (а коштували вони по 40 євро) і для їх придбання необхідно було лишити в гостьовій касі копію паспорта. А так як копій ні в кого не було... довелось якось викручуватись з такої ситуації. При шмоні відбирали всі монети і запальнички, не дали пронести і держаки для прапорів. Банерами завісили абсолютно все, що дозволяли завісити, після чого турки сказали, що решту банерів пускати не будуть... і складали їх у коробку при вході на сектор.

Контингент сектору ділився приблизно навпіл - зверху місцева діаспора і всякого роду мажори і туристи, знизу активні фанати з 20-го сектору. Активно заряджати першу половину зустрічі не виходило взагалі по причині гучності підтримки трибун господарів. Фани Бешикташа розвивали такий звук, що часом доводилось кричати сусіду на вухо, щоб той почув що йому кажуть. Прості короткі чіткі заряди іноді вклинювались, коли сектори карсі хоч трошки замовкали, але це одразу викликало свист на сусідніх трибунах.

Після першого голу запалюються фаєри, а потім Бешикташ досить таки швидко зрівнює рахунок. Після перерви Шева кладе другого і радість вже важко описати словами. В запасі лишається всього 3 фаєри і стюарди в прямому сенсі цієї фрази починають ганятись по сектору за людьми, які їх палили. Але вони не взяли до уваги, що крім паліїв по сектору можуть бігати й інші фанати, а палії мають звичку переодягатись. Тому все обійшлось. Після третього голу киян сектори господарів практично замовкли, тому біло-сині змогли розраховувати бути почутими на полі. Голий торс і заряди нон-стоп до кінця матчу, загала ейфорія і вже чітке переконання в сьогоднішній перемозі. І тут команда ще й заробляє пенальті. Всі нижні ряди миттєво опинились на паркані в очікуванні як Гусєв покладе круглого в протилежний бік від воротаря. Олег це впевнено робить і гру вже зроблено. Як кажуть в таких випадках: Команді тепер простіше не вийти на поле і отримати технічну поразку, ніж ризикувати і мерзути 90 хвилин.

Після гри вся команда на чолі з Сьоміним підходить подякувати гостьовому сектору за підтримку. Киян тримають на секторі ще хвилин 30, в цей час найбільш відірвані хлопці обдумують план захоплення банерів фанів Бешикташа, які ті полишили висіти на стадіоні, але, мабуть, іншим разом - занадто багато хорошого в один день може викликати звикання).

Марш Динамо перед матчем



Cектори Бешикташа



Cектор Динамо