До вашої уваги свіже інтерв’ю із представником фанатського руху Зорі. В ньому хлопець з Луганська розповість про історію руху, про стосунки з фанатами інших клубів, про події в місті та своє ставлення до того, що зараз відбувається в окупованому Луганську, про свій вимушений виїзд, нинішній стан справ в луганському двіжі і ще багато чого цікавого.

- Розкажи трохи про себе. Чим ти займаєшся у повсякденному житті?

- Я студент, навчаюсь на 3 курсі, паралельно працюю в університеті. Життя склалося так, що потрібно було ворушитись і заробляти гроші. Сім’я моя без роботи, без зарплатні, нічого немає. Тому намагаємося і працювати, і вчитися. Зате сесію здаємо легше.

- Як давно ти вболіваєш за Зорю?

- Це дуже довго розповідати, напевно, років з восьми. Коли свояк (чоловік моєї сестри) з моїм батьком ходили на футбол, вони брали мене з собою. Я заходив з ними на стадіон, як і всі на кузьму, веселий такий сідав і дивився гру, поки дорослі накочували по 50. З часом вирішив, що треба тікати до нас, на 7 сектор, до активних фанатів.



- Розкажи про матч, який запам’ятався тобі найбільше.

- Це був 2009 рік, тоді кроти приїхали до нас у гості. В цей день ми проходили недалеко від кінотеатру «Україна», тепер «Кінорусь». Там зустрілись з гоcтями, мінімальними складами махнулись... було весело.

- Розкажи про структуру вашого руху. Чи є поділ на маленькі контори?

- На даний момент руху, як такого, немає, адже після літа більша частина розбіглася. З основи, хто відійшов, хто пішов воювати. Про структуру, то завжди була одна контора - «Зарница». І всі справи вирішувалися одним рухом. Торік у нас було більше 140 чоловік на перегляді. Певна маса людей, які були не байдужі до футболу, теж пішли на фронт. У підсумку залишилося 30-40 стабільних хлопців і 10-15 чоловік, які сьогодні є, завтра немає, як вітер змін.



- Чи існують на вашому секторі правила з приводу дівчат, мінімального віку, кольорів? і

- Звичайно, одне з правил - це приходити на сектор тверезим. Напевно, це стало модою, але навіть старші говорили, що в стані алкогольного сп’яніння можна наробити таких справ, які потім будеш дуже довго розгрібати. Бували випадки, коли хлопців доводилося з міліції витягати. Так що на трибуні був введений такий собі режим ЗСЖ. Вікового відбору, як такого, немає, люди абсолютно різного віку, оскільки основною метою завжди була підтримка команди. Якщо ти хочеш пробивати виїзди та підтримати команду в будь-який час, в будь-яку погоду, тобі завжди будуть раді.

З приводу атрибутики та одягу, то у нас були заборонені помаранчеві кольори, бо дуже «дружили» з Шахтарем. З приводу дівчат на секторі, то було відібрано близько 15 подруг, які робили щось для руху. Дівчата могли зшивати прапори, прати футболки після рубки і так далі. Також допомагали красиво оформити банери, коротше кажучи, чисто жіноча робота. Ясна річ, що дівчатка у нас не прості, всі бойові, з досвідом і, якщо я не помиляюся, є КМС по тайці. Були вибрані кращі з кращих, а не просто дівчата, які приходять на секторі собі хлопчика знайти, а не вболівати за команду. Скоротили кількість дівчат на секторі до 15 осіб, оскільки наші «друзі» з Донецька зробили «класний» пост в соціальних мережах, де виставили фото нашого сектора з підписом «Відсмоктати у основи, йду на матч сьогодні знову», а на фото - наш сектор, на якому близько 50% дівчат. Насправді вони і були тими самими, які прийшли чисто подивитися і хлопчика собі знайти, не більше, не менше. І ніякої підтримки від них не було.



- Чи є в двіжі поділ на людей, які займаються конкретно ультрою і перфами, а інші - околофутболом?

- Кілька років тому ми розділяли оф і ультру, але при цьому ми ставили собі за мету, що б всі, хто відвідують наш сектор, хоч раз були на темі. Не на мутках з накриванням когось, оскільки були з цим постійні проблеми. Або витік інформації, або хтось комусь щось зливав, менти моніторили всіх. Наприклад, з Шахтарем було дуже складно перетнутися в місті, тому був обраний рівень лісу. Їздили в ліс, на нейтралку і там билися, без сторонніх очей.



- Які були взаємини фанатів Зорі з фанатами інших клубів, до і після перемир’я?

- Почну, мабуть, з опонентів, ворогували сильно з Шахтарем, полтавською Ворсклою, алчевською Сталлю, хоча з останніми ми рідко перетиналися. Через Секту здружилися з Металістом, а щодо Динамо, якби не ситуація в Україні, то була б з ними відкрита війна, це особисто моя думка. Друзі - це найкращі хлопці, наші брати Іллічівець Маріуполь, нехай пробачать за Іллічівець - Металург, із запорізьким Металургом і Кривим Рогом дуже хороші стосунки. На рахунок львівських, то половина їх була за дружбу з нами, а половина виступала за дружбу з Шахтарем, так що з Карпатами 50/50. І звичайно, ворожнеча з Арсеналом, столична Оболонь теж на нас косилася, але якось незрозуміло, а з Дніпром були махачі, у відкриту війну поки не переросло.

- Розкажи про виїзд, який запам’ятався тобі найбільше. Найкращий твій виїзд.

- Кожен виїзд запам’ятовувався певними яскравими моментами, і вражень від кожного дуже багато, але є у мене найулюбленіший. Це був виїзд до Сімферополя, до Таврії, сезон 2013/2014. Перший тур, тоді були трохи "непонятки" в двіжі, оскільки зазвичай про виїзд попереджали заздалегідь ті, хто ним займався. А на цей раз хлопці погнали, без будь-якої інформації, що і куди - ніхто не знав, квитків немає, поїзди забиті. Почався виїзд з поїзда до Запоріжжя, звідти автостопом, доїхали до якогось селища, начебто Василівка, там сіли в машину і попросилися до Криму, а нас відвезли в Токмак. Там близько години блукали у пошуках вокзалу. Знайшли автовокзал і звідти доїхали до Мелітополя. Потім на тязі до Сімферополя, і нарешті потрапили на матч з Таврією на другий тайм. Із Севастополем у нас була відкрита війна, а з Таврією - незрозуміло, ніби і війна, а ніби і немає. Після матчу недалеко від стадіону, біля озера, ми зупинилися і залишилися там з наметами. Всю ніч пісні, веселощі, а потім роз’їхалися хто куди. Ми з хлопцями в Чорноморськ махнули, на три дні дикунами з наметом. Ловили крабів, рвали персики, переїли, аж хріново було, але зараз би не відмовився. Крим - наш, все одно. Тоді нас ще мало не змило в море разом з наметом. А додому добиралися автостопом три доби. Поїхали через Харків, коротше кажучи, було весело. Місцеві тоді нас сильно запам’ятали.



- А тепер про найгірший виїзд.

- Найгірший виїзд - це на автобусах. Їхати в місто типу Слов’янська чи Краматорська. Ми тоді в Слов’янську послали місцевого мера далеко і надовго, зарубались з місцевим бидлом. У Краматорську теж рубалися з місцевими, поїли перцевих балонів і ледве-ледве поїхали додому. Менти сильно нахабніли тоді. Нецікаво було їхати в Донецьк, до Шахтаря або Металурга, на автобусах, тому що їдеш в місто, де тебе вже готові дуже «ласкаво» зустріти. Ближні виїзди завжди були нудними. Чим далі їдеш, тим цікавіше. Більше знайомств. Ось якось на собаках до Луцька добиралися, але це вже зовсім інша історія ...

- Розкажи трохи про історію фан-руху Зорі.

- Історію досконально розповісти не можу. Це треба у старших питати. Перший виїзд був пробитий 7 травня 1985-го, двома старими Майстром і Мамочкой. Майстра багато хто знає, а от Мамочка - нехороша людина, яка злилась. І на антимайдані він засвітився. А так рух потроху розвивався, до 2009-го року у нас було близько 70 осіб. Кілька років тому пішов різкий розвиток двіжу, іноді на дербі з кротами збирали більше 500 чоловік на секторі. Для нашого невеликого міста це був дуже хороший рівень. До того ж у місті здебільшого ватники, так що нас сприймали, як звірів. Наша офіційна організація «Чорно-білі» займалася ремонтом дитячих майданчиків, могли щось десь підфарбувати і т.д. А багатьом не подобалась наша самодіяльність. І те, що ми могли самоорганізуватися. Моя особиста думка, що ми були не вигідні для нашої влади. І в тому, що зараз відбувається у нас вдома, в тому числі винна і нинішня влада, яка нас давила морально і фізично.



- Розкажеш щось з приводу інциденту під час матчу з Фейєнордом в Києві 21.08.2014.

- Ця акція, в основному, не наших рук справа. Мутили всі, хто був на нашому секторі, а це близько семи різних рухів України. Наскільки я знаю, то перша роза гостей була віджата у дитини років 15-ти. Я вважаю, що це неправильно. Тоді на секторі були фанати Оболоні, черкаського Дніпра, коротше кажучи, всі, хто захотіли, прийшли до нас на сектор. Я вважаю, що вони вчинили неправильно, коли пішли, віджали ганчірки і прийшли до нас на сектор палити. А у нас в той момент була дуже важка ситуація. У клуба були проблеми з фінансуванням, і через цей матч клуб поніс великі витрати. До цього керівництво клубу просило нас нічого не палити, а в підсумку нам впаяли штраф, і коли в кінці року всі палять фаєра і дими, щоб красиво закінчити сезон, то ми навіть петарду не могли кинути. Тому що у нас після такого перфу футболісти можуть пішки йти або на поїзді їхати на матч. Ми не хотіли підставляти клуб, але, крім цього, нам було прикро, що в той момент, буквально вночі, загинув наш соратник Аксьон. Він був одним із перших добровольців у формуванні батальйону Азов. Ми за кілька годин встигли зробити два або три банери, присвячені нашому хлопцю, а цей аншлаг на трибунах, фаєра і ганчірки, це було дуже неправильно, тому що ми тужили в цей момент, а не веселилися, як деякі. Вони не розуміли суті нашої акції, і це негарно по відношенню до нас.



- Хочеться дізнатися вашу позицію з приводу подій на Майдані. Хто підтримував, хто ні, як це було?

- Наш рух завжди був проукраїнським, і ми свою позицію не приховували. У нас завжди шанували і поважали, як козаків, так і ОУН-УПА, але знаходилися підари, які зливали потім наших. Все, що зараз відбувається, ДНР і ЛНР, це вже давно спланована схема. Їх прапори ще з 2004 року існують. Ми завжди були патріотично налаштовані, але у нас був великий витік інформації до органів, нас моніторили, відстежували, і це явно хтось із наближених до основи зливав. Менти приходили додому до хлопців. Наші люди теж їздили в Київ. Ясна річ, що по своїм схемам, бо було небезпечно дуже їздити на потягах.

- Коли ти останній раз був удома?

Виїхав з Луганська я на початку червня 2014, спочатку був на лікуванні після полону у терористів ЛНР, і після лікування виїхав з міста. Повертатися немає мотивації, крім сім’ї, звичайно, хоча мій дім там, де моя родина. Прикро, що всі плани зірвалися. Раніше якось не цінували увагу і турботу рідних. Пам’ятаю, як мені вставляли хороших, після виїздів. Зараз є де жити, так що потихеньку живемо.

- Правда, що більшість місцевих в Луганську, в тому числі і фанатів, підтримує окупацію?

- Дев’яносто відсотків жителів міста, які залишилися там, точно підтримують. Люди зомбовані, ватні, не дивлячись на те, що на одного жителя міста, в середньому, три вищі освіти, здавалося б, зовсім не дурні, але при цьому вони звикли працювати так, як їм скажуть. Багато хто пішов в ЛНР, пояснювали це відсутністю грошей, хоча є багато інших способів заробітку. Можна було б вивезти родину, адже є наші, адекватні люди, які завжди допоможуть. А вата свято вірить в Бєса, і в те, що він їм допоможе. Кричать про те, що він захищає російську землю, яка ніколи російською і не була. Як і Крим належав татарам, але вже точно не Росії, і без України він просто не виживе, що ми зараз і бачимо.



- Можеш розповісти трохи про хлопців з руху, які зараз на війні?

- Так, є хлопці і молоді, і старші. В основному, в Азові, але є й в інших батальйонах, і в нацгвардії. Пішли туди, в прямому сенсі, захищати свою землю. Вони самі прийняли рішення поїхати на схід, адже хто, якщо не ми. Ну прийдуть львів’яни, так вони там бандерівці, хоча і ми вже теж бандерівці для опущеної вати. Не пощастило тим, хто потрапляв у полон, їх тупо пускали в "расход". Деяких змушували трупи з підвалів СБУ виносити, били, знущалися, і не тільки. Нас зливали ще задовго до війни. Загалом, хлопці на фронті тримаються і піздюліни дадуть усім, ось побачите. А ми, в свою чергу, допомагаємо, чим можемо. Хтось допомагає фінансово, хтось аукціони робить.

- Розкажи детальніше про ваш аукціон.

- Організувався аукціон дуже спонтанно, родичі допомагали, знайомі з різних міст. Ось нам і порадили, якщо хочеш щось зробити корисне, допомагай і своїй сім’ї, і хлопцям на сході. Вивозили товар, як могли. Йде все нормально, потихеньку. Хлопцям своїм атрибутику двіжу передали. Користь є, і аукціон дуже добре допомагає. Також допомагаємо своїм хлопцям, які хочуть виїхати, але не можуть. Все, що потрібно нашим хлопцям, ми намагаємося робити.

- З приводу справи сім’ї Павличенко. Ваш рух, в тому числі, підтримував їх.

- Так, акції були, не дивлячись на те, що міліція пресувала, намагалися і футболки одягати, і банери робити, показати, що ми підтримуємо і не стоїмо осторонь. Адже Сергій такий самий, як і ми, треба допомагати один одному. Крім нас самих, ніхто нам не допоможе. Що найбільш дивно, жодного маршу не вийшло провести в місті. Їздили в інші міста на марші.